3 диалога с моей бабушкой - как жаль, что больше нет ее со мной...

Діалог 1: Не звонить... може йому не мона приїхать, бо шось то зайнятий там... бо ж то нема виходного тобі ніколи? – Ну не має... ну бувають вихідні, бувають бабушка, бувають. – Але не важко вельмо? – Ну, не важко, бабушка, все добре. – А я вже - що раз горш и горш вже, горш стає, болить, все болить вельмо, ноги вже болять і в середині болить і голова. Я впала вельмо і забила голову - щось у голові тріснуло мені. – Да ви шо! – Так я... брала зілля нести і впала, постала і знов упала, да поб... да забила так голову вельмо. А сё так мені болить, сё тут ся геть іззаду сторона болить... повернуть не мона убок нікуди ні отако о... та сё обмотала онё хусткою шію, обмотала... Вже! Тож то вже літа, кулько буду? – Ну... - Хай би я вмерла назад
десять літ, п’ятнадцять, да були б вони – поховали б. Ох боже! Боже-боже... То трошки є там грошей, то вже треба вас усіх ділить, правда? – Ну а як же ш, ну звичайно ж. – Га? – Звичайно! Да! Ну як ви ска... як ви зробите, так ну шо ви, бабушка. – А яка сього? – Шо? – Число... – Сьогодні? – Єге... – Сьогодні дев’ятнадцяте, дев’ятнадцяте сьогодні. - Дев’ятнадцяте? – Дев’ятнадцяте, да. – Ну то там трошки є, то може як я вас поделю. – Ну бабушка, ну шо ви. – А вже того, як получу, бо ще я сього місяця не получала... тож тра і тобі давать, на бензину... вже вихолов чай, пий гарячий – Ні ще, ще гарячий... дать вам чаю гарячого, бабушка? – Га? – Дать вам чаю гарячого? – Я не буду пить на ноч, бо так мочиться не хочется... да вельмо важко вставать, ох як важко в ночі!..

Діалог 2: ...гіньшої, то засну трошки... – Чого? Не можете заснуть, да? Чого – не можете заснуть? – Га? – Заснути не можете, чи шо? – Ну! – А чого? – Так болить все – Гм... – Як не ляж, то болить... і вже я і лежу, але ше потрошку виходила на город літом. – Вночі, чи шо? Вночи? – Ні! Вдень! – Ага. – А вже картоплю то Миша погорав і прив”ёв дочок, да вибрали. Я не вибирала... ні, не вибирала... да на двор поносили, оно перебирала. Ти мо возьмеш ти трошки картоплі? – Да чого бабушка, хай вже буде вам, я ж купую там карт... там є картопля, є там! – Ну то є, то то тра купувать. – Ну а шо... - Може возмешь із марімончічок? – Ну подивимось, може і візьму... з марімончічок. – Га? - Ну подивимось, може і візьму з марімончічок! – Ох боже мой! Боже-боже... все ж тра купить? – Ну а як же. – Ох боже... - Завтра Вам одпаримо но... ноги, попаримо теплою водичкою і я потім нігті Вам пообрізаю, добренько? – Добре. - Все буде добре. Воно вам упирається в цеє, в палець да врізається, болить мабуть да в цьому пальці, великий палець, болить так? – Ну... – І на цьой нозі і на цьой, на оби двох? – На цьой горш болить, як на той. – Ага добренько. – І вже лева терпляна і тая і тая – Гм... зробимо, зробимо. – Це я знаю? Я думаю, невже я довго буду жить? Я то хтіла б - коб на зиму умерти! – Да чого, да шо ви таке кажете, бабушка! – Коб на зиму вмерти, бо вельмо боюсь холоду, боюсь крепко холоду. – Ну, Галя буде топить, буде топить і буде тепло, бабушка, ну чого ви?! – Воно в хаті буде тепло. – Ну а як же ш! – Але вже і в хаті воно не гріє, вже я хтіла вмерти, як не мона... ще Бог держить до якоїсь пори. – Ну держить, бабушка, ви ж розумієте. – Осё у п’ятницю ховали чоловіка. – Угу... - Молодшій за мене. – Угу... – Молодшій. Позвоношник ка в попіл став, позвоношник так болів йому. – Угу...

Діалог 3: А мала як? – Маргарита? Добре, добре... – Добре? - Ходить у са... до садочка, все добре, їй подобається дуже там. – Подобається? – Ага, да, да. Така вже вона така-а-а-а... – Дий кулько тра платить за мнісяць? – За місяць там десь 35 гривень, 35. – Треба платить? – Да-да, ну не дуже... не дуже багато – Дий хоч хватає тобі грошей? – Хватає, хватає, бабушка, хватає. – Получаєш трошки, дий вона получає. – Да, да. - Ох діти, діти! Коб я могла вже ходить, як я вже – вже все... не мона, вже не мона. Що раз горш і горш вже... А вже тебе, то так жду як Бога! Думаю і Боже – молюсь Богу, коб здоров’я було, коб хож ви діти дюжи були. А Світлана що у Москві з Едіком? – Угу, угу. – А Юра сам? – Юра сам, да, Юра сам. – То й тоді і Світлана поїде і ви усі разом поїдете? – Ну я не знаю, як вони там, не знаю, мені то потрібно у середу поїхати, а як вони поїдуть, я не знаю. Вони завтра приїдуть і все вам розкажуть, добренько? Вони завтра вам усе скажуть, як вони будуть, та коли. – Ох як я вас жду, як я вам... за вас Богу молюся, шоб вам було здоров’е... Боже, Боже! І ви молиться діти, молиться Богу! І без... бо ка: без Бога не до порога! І віруйте у Бога... ох шо Господь є і буде. Ох Боже... Ох все май будь буде худко той страшний суд... ох Боже... Боже, Боже. Батько матері ще сниться, чи ні? – Не знаю, не знаю. А вам сниться, вам сниться? – Ні, чи то я вже не пам’ятаю, ну вже неділь дві пройшло то снився. – Угу. – Шо приїхав, їде в гости, так як на горище, там у селі у другому, наш род є, та він їде у гости, дий заїхав по мене, дий хоче мене...